За плечима — Білгород-Дністровське педучилище та Ізмаїльський держпедінститут, а ще — досвід, якому аплодують навіть мовні філологи.
Вчителювання вона починала в “Школі сприяння здоров’ю” в Затоці — тобто в атмосфері, де діти не лише вчаться, а й ростуть щасливими.
А потім — перемога в конкурсі «Класний керівник року», створення власної виховної моделі класу, авторство посібника про комп’ютерні технології на уроках української… Звучить, як освітянський супергерой? Не те слово.
Останні роки Ірина Володимирівна провела в Бухаресті — не на відпочинку, а як волонтерка та медіаторка в українському освітньому просторі. Бо українська мова для неї — не просто фах, а місія.
Кажуть, українську мову потрібно не лише знати, а й любити.
Ірина Володимирівна саме з таких — вона не просто викладає українську, а буквально дихає нею.
У вільний час пані Ірина не веде семінари з синтаксису — вона ніжно піклується про квіти. А ще обожнює море, подорожі з родиною та ловить момент життя, як майстер слова — потрібну риму.
Хто сказав, що вчитель української мови — це нудно? З Іриною Володимирівною це не про правила — це про натхнення, діалоги, відкриття і живу мову, яка звучить у кожному серці.
Отож, розкриваймо зошити, заряджаймо словникові запаси та готуймось до уроків, на які хочеться приходити.